Пам'ятники Арбузинщини Формат: DOC | Добавлен: 23/08/2020 17:03:19

1276Kb  скачать

 Культурна спадщина Арбузинщини.

Арбузинщина – це край хліборобів на півдні України, який розташований в мальовничому куточку Миколаївської області, а саме – в середині самого серця заповідника, перлині степового краю « Гранітно-степове Побужжя ». Гранітні розломи, швидкі потоки Південного Бугу, – все це одна із окрас нашого району.

« Гранітно-степове Побужжя » – 1264,1 га, території якого входять до меж Національного Природного парку « Гранітно – степове Побужжя ». Більше як 150 видів флори та фауни занесені до Червоної Книги України, Європейського Червоного списку, Червоного списку Міжнародної спілки природи, списків Бернської конвенції.

Немає сумнівів, що за своїм природним змістом « Гранітно – Степове Побужжя » - об’єкт Національної значимості, адже у 2008 році парк ввійшов до семи природних чудес України.

З цими місцями пов’язано немало подій в історії і культурі нашого народу. Це не тільки місця козацької, а й багатьох стародавніх цивілізацій. Вони завжди приваблювали та приваблюють багатьох туристів, зокрема водних, які сплавляються з верхів’я річки Південний Буг, тому безперечно це приваблива територія для розвитку зеленого туризму.

З покоління в покоління, з вуст у вуста передається на Арбузинщині легенда про славного козака запорозького на прізвисько Пугач. Історія, про яку піде мова далі, має історичне підґрунтя, адже саме тут, на р. Південний Буг, на о. Гард свого часу зберігалася казна і перебувала канцелярія Буго – Гардівської паланки. Тому і не дивно, що захищали козаки найцінніше, не шкодуючи життя свого. Перекази стверджують: одного разу татарський розвідувальний загін появився на березі мальовничого Південного Бугу. Виникла загроза втратити казну паланки та боєзапаси козаків. Але кмітливий і винахідливий козак Пугач швидко зметикував, як зарадити біді. Виїхавши наперед татарського загону, він став гарцювати на своєму коні, зваблюючи непроханих гостей на перегони. Татари вирішили, що козак стане їх непоганою здобиччю і швидко, не роздумуючи, кинулися навздогін. Вони не знали ні місцевості, ні безмірної козацької відданості. Що задумав козак ? Він розумів, що не зможе встояти проти цілого загону. Тому, розігнавши свого коня, направив його над високий берег річки і в останню мить зупинив. Татари ж, не розуміючи маневру, захоплені переслідуванням, цього не зробили, тож багато їх зірвалося з високої скелі і загинуло на березі річки. Ті, що залишилися живими, розправилися з Пугачем, скинувши його зі скелі. З того часу скелю, що височіє над берегом річки неподалік Костянтинівки і досі місцеві жителі називають скелею Пугача, а новим поколінням передається розповідь про хороброго захисника. За багато років давня розповідь доповнилась іншими фактами, образами, іноді звучить дещо по іншому. Цікавим є той факт, що в смт. Арбузинка і в навколишніх селах живуть і досі сім’ї Пугачів. І кожна з них вважає героя легенди своїм далеким родичем.

В селі Гарбузинка Херсонського району Миколаївскої губернії 12/25 січня 1875року в багатодітній сімї благочестивих батьків Кирила и Харитини народивсяПреподобний Кукша (Косьма Величко). Його мати Харитина  молилась Богу, просила,щоб хоч хтось з її дітей сподобився подвизатись  в іночеському чині. По милостіГоспода молодший син Косьма, з дитинства всією душею устремився до Бога, він змалих літ полюбив молитву, у вільний час читав св. Євангеліє.

В 1896 році Косьма, отримавши батьківське благословення, удалився на святу гору Афон, где був прийнятим послушником в руський монастирь Святого Великомученика Пантелеймона.

В 1897 році Косьма, отримавши благословення настоятеля монастиря,  здійснивпаломництво на Святу Землю. Дуже скоро послушник Косьма прийняв постриг в рясофор , потім − в монашество. Отець Кукша був приведений до  сану ієродиакона, а через місяць – в сан ієромонаха.

Старець Кукша мав від Бога дар духовних роздумів та розпізнання помислів. Він  був великим провидцем. Йому  були відкриті навіть самі потаємні відчуття,   які люди не могли зрозуміти самі,  а він розумів і пояснював їх.  Багато йшло до  нього, щоб розповісти про  свої біди та порадитись, а він, не чекаючи пояснень, уже зустрічав їх с необхідною відповіддю і духовною порадою. Старець  з  співчуттям приймав усіх. Свої обов’язки він виконував з  батьківською  турботою, застерігав від духовних падінь та майбутніх бід.

До сьогоднішніх днів  ще збереглись  численні свідчення про чудеса та зцілення по молитві старця Кукши. Частина мощей святого Кукши зберігається в українській православній церкві  «Православна громада» смт Арбузинка.

Село Садове Арбузинського району – батьківщина чотирнадцяти Героїв Соціалістичної Праці, які працювали і які в результаті широко розгорнутого соціалістичного змагання піднесли на нову ступінь розвитку  колгосп «Заповіт Ілліча»  в 1948-1958 роки. Чотирнадцять Золотих Зірок в одному колгоспі! Рекорд в Україні!Звання отримали голова колгоспу, бригадири, ланкові.  Також в ці роки було вручено 10 Орденів Леніна та 20 орденів Трудового Червоного Прапора колгоспникам цього ж колгоспу. Колгосп « Заповіт Ілліча » став учасником Всеукраїнської сільськогосподарської виставки.

Учасник обласних, республіканських та закордонних художніх виставок, член Спілки художників СРСР з 1966 року  Леонід Яворський народився 25 грудня 1925 р. в селі Новогригорівці Арбузинського ( раніше Лисогірського ) району Миколаївської області.

Він – « родом з дитинства » як сам і казав, і йому притамане напрочуд поетичне сприймання світу. « Там, де я народився, - навкруги поля, рівнини, невисокі кургани, - розповідав художник. - Село наше - як єдиний зелений кущ, якщо дивитися на нього з літака. Хатки біленькі, всі у садах потопають... »

Витоки творчості у художника - народне мистецтво. Але треба було вчитися. У школу ходив за сім кілометрів пішки, взимку - їздив на коні, на санях. Згодом, з 1947 року по 1952 рік, навчався в Одеському художньому училищі. По закінченні училища продовжив навчання в Академії мистецтв у Ризі. З 1957 року Л. Яворський працює у товаристві художників міста Запоріжжя, бере активну участь в обласних художніх виставках.

В усіх пейзажах Л. Яворського помітне притаманне йому відчуття декоративності. Це відчуття посилилося, коли доля звела його з народною художницею Лизаветою Мироновою. Декоративність як реалістична мова народного мистецтва, у їхній спільній творчості набула особливих рис ( оформлення готелю « Україна », м. Москва, ресторан« Казачий дозор » м. Запоріжжя, ресторан « Курені » м. Київ ). Відбувся своєрідний феномен сплаву творчості народної і професійної.

Його творчі майстерні знаходились як у Запоріжжі, так і в Києві. Також разом із дружиною багато працював у Седневі Чернігівської області, де знаходився Будинок творчості.

 Леонід Федорович ніколи не цурався свого походження, національності, мови. В роки, коли розмовляти в громадських містах рідною мовою було не модно і соромно, він нехтував цими стереотипами. Одягався в вишивану та ткану одежу, яку виготовляла його дружина Ліза.

 Леонід добре знався на українській літературі, й майже шокував національною свідомістю. Можна навіть сказати, що він випередив свій час, відчуваючи Україну як самостійну державу, зберігаючи рідну мову та кращі національні традиції.

 Виставки Л. Яворського відбувалися у Москві, Києві, Баку, Хорватії, Кубі, Японії.  Остання виставка його робіт  під назвою " Повернення" пройшла в Запоріжжі в 2011 році.

Марко Лукич Кропивницький ( 1840 – 1910 ) - український письменник, драматург, театральний актор. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки ( тепер с. Кропивницьке ) на Кіровоградщині. Його батько - Лука Іванович - « чоловік труда, труда мозольного », -досяг достатку й становища в суспільстві ( мав посаду управителя панських маєтків ). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена в селі Катеринівка ( яке з 1962 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області ) де його батько працював управителем. Там він проживав ( з перервами ) до 14 – річного віку.

На честь М.Кропивницького в селі Новокрасне одна з вулиць носить його ім’я, при Новокрасненській ЗОШ створена музейна кімната М.Л. Кропивницького, місцевий поет Кислиця Григорій Єфремович ( теж народився в селі Катеринівка ) написав вірша про М.Кропивницького  «М.Л.Кропивницькому »  (до 165-ї річниці від дня народження та  відкриття кімнати-музею М.Кропивницького в школі), а також в бібліотеках і школах району проходять літературні заходи з популяризації творчості письменника.

В 2009 році на основі історико – дослідницької діяльності вчителя історії Новокрасненської ЗОШ Титаренка Олександра Івановичі та за участю жителів села і учнів школи були зібрані і упорядковані 18 легенд рідного краю, серед яких є легенди і про Марка Кропивницького ( « Життя у пана » - про дитячі роки письменника, « Кропивницький у Новокрасненській церкві » - був проїздом у с.Новокрасне під час гастролей театру в Одесі).

Волянський Юрій Леонідович народився 12 лютого 1940 року в Україні, в селі Ново-Григорівка Арбузинського району, Миколаївської області.

Батько – Волянський Леонід Іванович (1913 року народження) працював слюсарем в депо станції Помічна Одесько-Кишенівської залізниці, мати – Волянська Катерина Андріївна (1918 року народження) працювала вчителькою молодших класів у Новогригорівській початковій школі.

В 1955 році, коли Юрію виповнилось 15 років, він закінчив

Воєводську сільську школу Арбузинського району Миколаївської області і так, як,відразу йому не вдалося вступити до ВУЗ, він 2 роки пропрацював у колгоспі ім. Андреєва цього ж району. В 1957 році Волянський Ю. Л. вступив, а в 1963 році закінчив санітарно-гігієнічний факультет Одеського медичного інституту ім. М.І. Пирогова з присвоєнням кваліфікації лікаря за спеціальністю “Санітарно-гігієнічна справа“.

Ще будучи студентом третього курсу він пішов працювати лікпомом Одеської психіатричної лікарні м. Одеси.

Увесь професійних шлях Волянського Ю.Л.– це безперервний потік нових ідей, реформаторських задумів та наукових звершень. Він автор 24 монографій, 316 наукових статей, 20 методичних рекомендацій для лікарів та біологів, 16 лікарських та профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва.

Йому належить 86 авторських свідоцтв та патентів України і зарубіжних країн. Спектр тематики наукових праць Волянського Ю.Л. є вельми широкий.

Серед найбільш значних наукових здобутків слід відзначити розробку концепції системного аналізу та прогнозування медичних і соціальних наслідків ядерних катастроф не лише з позиції впливу малих доз іонізуючої радіації, але й з урахуванням багатьох інших чинників, які обумовлюють комбінований характер негативних наслідків.

Особлива увага Волянського Ю.Л. спрямована на збереження та розвиток кращих традицій наукового і духовного надбання наших великих попередників. За його ініціативи в історичному центрі м. Харкова споруджено пам’ятники одному з перших лауреатів Нобелівської премії І.І. Мечникову (2005 рік) та знаменитому зодчому Слобожанщини – академіку архітектури О.М. Бекетову (2006 рік).

Результати плідної праці Волянського Ю.Л. достатньо оцінено органами законодавчої та виконавчої влади України. За визначні наукові досягнення він у 1987 році був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної ради України, в 1991 році йому присвоєно почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України“, в 2000 році – нагороджений медаллю “Ветеран праці“. Крім того, за багаторічну сумлінну працю Волянський Ю.Л. отримав чисельні подяки і почесні грамоти від МОЗ і АМН України.

Однак найголовніша нагорода Волянського Ю.Л.– це заслужений 45-річною науково-педагогічною діяльністю найвищий авторитет серед медичної і наукової спільноти та сердечна вдячність багатьох тисяч

Людей, яким він зберіг і повернув здоров’я.

Івана Олександровича Брашевана в нашому селі знали всі… Людина ця була відома своєю активною життєвою позицією, усталеними поглядами і непересічним талантом поета. І хоч прожив Іван Олександрович довге і складне, нелегке життя, всім, кому щастило з ник зустрічатись, здавалось, що перед ними молодий і енергійний юнак, сповнений надій сіяти в дитячі душі розумне і вічне.

 Здається так було завжди… Та невблаганна пам'ять тримає, ніби в лещатах те, що давно хотілося б забути, викреслити назавжди - важкі роки окупації рідного села, очікування визволення і довгий шлях від берегів рідного Бугу до рейхстагу, на стіні якого обгорілою паличкою, ніби древнім писалом, у травні 1945 - рядовий п'ятої Ударної армії напише: "Тут був Брашеван з Новоселівки". Але до цього будуть кровопролитні бої, поранення, втрата друзів і невимовна  туга за рідною домівкою.

Ворог був приречений на поразку, але не здавався і чинив жорстокий опір. З фанатичною приреченістю точилися вуличні бої в Берліні місто взяли неймовірними зусиллями. Не останню роль у звільненні Берліна відіграла і рота автоматників, в якій служив Брашеван І.О. Всі учасники штурму Берліна нагороджені медаллю "За бойові заслуги". Іван Олександрович нагороджений орденом Червоної Зірки.

Життя його було наповнене непересічними подіями, зібрано і осмислено багатий досвід, який передавався  дітям, онукам, правнуку. Все післявоєнне життя він присвятив дітям - працював вчителем, директором школи, десять років – завідуючим районним відділом освіти.

Частими гостями у Івана Олександровича були волонтери Арбузинськоїзагальноосвітньої школи П - Ш ступенів №2 . Спілкування з дітьми було сенсом його існування, адже навчав дітей сам, учителькою була його дружина, нині педагогічну династію в рідній школі продовжують донька та онука. Це і є найвищою нагородою ветерану. Під час зустрічі з учнями у Івана Олександровича народжувались нові поетичні рядки… Вже рік як Іван Олександрович відійшов у Вічність, а  ми згадуємо його, читаючи його  поезію.

В селі Новокрасне Арбузинського району з 1812 року функціонує Свято-Успенська церква. Тому Храмове свято в цій церкві завжди проходить 28 серпня. За легендами в цій церкві під час громадянської війни вінчався батько Махно, часто до церкви приходив Марко Кропивницький.

Свято-Успенська церква в селі не закривалася ні на жоден день – ні в часи революцій, ні в часи більшовицького терору, ні під час німецької окупації в роки другої світової війни.

За розповідями старожилів, під час голодомору, в 32-му році, коли люди від голоду вмирали сім’ями, жителі села вирішили продати дзвони з церкви і придбати для села зерна. Ешелон зерна до села не дійшов, але хліб, придбаний за виручені кошти,  спас життя багатьом жителям України. 

В навколишніх селах церкви були зруйновані або перероблені на клуби, склади і навіть конюшні. Той чинник, що в селі змогли зберегти церкву і зіграв, напевне, вирішальну роль в тому, що православна віра і є основою менталітету наших земляків.Навіть після видання постанови про закриття церкви в 1930 р. жителі села (в основному жінки) відстояли свою православну церкву. І хоча в ХХ ст. в селі деякий час незначний вплив мали секти і українська автокефальна церква (для нашого регіону це рідкість), але провідну роль в суспільному житті села відігравала православна церква. І сьогодні, вже в ХХІ ст. Свято-Успенська церква УПЦ Московського Патріархату є головною.

Літературне обєднання «Дар» раніше називалося « Соняшник» і було створене на початку 80 – х років ХХ століття . Головою об’єднання був Кіпер Юрій Антонович- член Спілки  журналістів України.

Мета його - обєднати поціновувачів і любителів художнього слова незалежно від віку, формування духовного світогляду молоді, їх читацької культури, розвиток естетичного смаку, самореалізування особистості, розвиток творчих здібностей, популяризація літератури та історії рідного краю.

В 1993 році  вийшов перших альманах « Маркова нива », куди ввійшли поезія, проза, гумор 11 авторів, це – Г.Кислиця, М.Пигида, М.Дзудзело, В.Поплавський, Л.Ніколайко, І.Брашеван, А.Медвінський, Ю.Кіпер, Ф. Куц , В.Кириленко, В.Юдов.

 На прикінці вересня 2011 року літ.об’єднання перейменовано в « Дар», в світ вийшла 1-а збірка-альманах «Поетичні розсипи», до  якої увійшли твори і нових поетів: В.Г.Поплавський, Л.І.Пічугіна, Г.Є.Кислиця, Л.Т.Хілівнюк, М.О.Дзудзело, Н.М.Ткаченко, О.В.Петренко, В.М.Юдов, В.В.Ружанська, В.В.Озерова, С.І.Дубовський.

 Діапазон творчості письменників різноманітний- це вірші про Україну, рідну мову, маму, історію рідного села, дитинство, про односельців, Велику Вітчизняну війну, про природу.

Літературне об’єднання «ДАР» щомісячно проводить свої засідання в стінах Арбузинської центральної районної бібліотеки, на яких вони обговорюють, як свої нові вірші, так і початківців пера району. Члени об’єднання є постійними гостями всіх літературних заходів бібліотек та шкіл району, де презентують свої книги і твори.

2013 рік для об’єднання став «урожайним»:

В.Поплавський  видав свою нову книгу «Город стихов», Н.Ткаченко видала нову власну збірку поезій «З любовю до Вас», В.Ружанська – Шевчук « Вибране», Л.Кінецьпільська - «Багатство нашого краю». Всі ці видання офіційно зареєстровані в Книжковій палаті України.

Вірші В.Поплавського, Г.Кислиці, М.Дзудзела, Н.Ткаченко та О.Петренка покладено на музику.

Планується наступний випуск альманаху, до якого увійдуть твори поетів-початківців (Людмили Недавньої, Олександра Тифанюка).

Члени об’єднання неодноразово приймали участь в обласних літературно-музичних конкурсах, де займали призові місця (Л.Хілівнюк, М.Дзудзело, Г.Кислиця, С.Дубовський).